Баб'як Наталія Степанівна "вчитель-методист"

     

ТЕМА. Образ князя Лаборця у творах закарпатських письменників

Мета:  зацікавити учнів історією рідного краю, виховувати любов до своєї рідної

           землі, до свого народу; навчити учнів співставляти і порівнювати.

Наочність: твори письменників - Петро Угляренко. Роман “Князь Лаборець”.

Анатолій Кралицький. Історична повість з ІХ віку “Князь Лаборець”.

Василь Гренджа-Донський. Історична поема “Князь Лаборець”.

Марійка Підгірянка. Історична поема “Князь Лаборець”.

Богуслав Носак-Незабудов. Історична повість “Князь Лаборець”.

                             Х і д   у р о к у

                                 Епіграф.       За Рідний Край до бою сміло,

Одважно стане кожний з нас,

За рідні гори душу й тіло

Віддасть без жалю в грізний час!

                                                                               Спиридон Черкасенко “Гімн”

1. Вступне слово вчителя.

     Легендарна історична особа князя Лаборця привертала завжди увагу істориків, письменників і просто людей - патріотів рідного краю.

     Про доброго й мужнього князя збереглось немало народних легенд і переказів. Та, на жаль, нема ніяких історичних документів. Очевидно, саме тому ця тема стає цікавішою для письменників. Багато з них написали про князя вірші чи поеми, романи чи невеликі повісті.

     Сьогодні ми проаналізуємо кілька таких творів про Лаборця, князя Ужгород-ського замку.

Пит. Що нам відомо про князя Лаборця?

2. Історична довідка. /”Нариси історії Закарпаття”, т.1/.

     “У ІХ-Х ст. у хорватів, що проживали по обидва боки Карпат, виникали укріплені центри (оборонні пункти племен), що називалися “гродами”. На місці цих “гродів” згодом виникали укріплення, серед яких найбільшими на південних схилах Карпат були Унг, Мункач, Боржва... Тут виникло і перше політичне об`єднання з центром в Унгограді (Ужгороді), на чолі якого стояв, як це випливає з народних переказів, князь Лаборець. Частина дослідників сумнівається в існуванні князя Лаборця, оскільки, мовляв, немає достовірних історичних джерел. Потрібно погодитися з думкою В.Ладижця, що тоді дійсно не було анкет на знатних людей. Але людство має і свою специфічну книгу - народну пам`ять, що зберігає для нас важливі сторінки минулого”.

     “Історія Закарпаття кінця ІХ-Х ст. ускладнилася прибуттям угорських племен на чолі з Алмошем і набігами печенігів. За свідченням літописців, угорські племена у 896 році перейшли через Карпати в кількох місцях і зайняли територію Верхнього Потисся, а згодом далі просунулися на південь, в середнє Подунав`я. Угорське військо зустріло великий опір у слов`янських фортецях. Охоронці Боржви героїчно захищалися три дні. Після капітуляції усіх воїнів як полонених відправили до фортеці Унгвар, яка капітулю-вала лише на четвертий день облоги.

     Про перехід угорцями Карпат згадує і літописець Нестор. Угорські племена, на думку Нестора, у 898 році пройшли біля Києва і направилися “через гори великія”, де почали “воювати на живущиє там волохи и словени”. Виходить, що фортеці Карпатської Русі капітулювали тільки після тяжких боїв, і угорські племена заволоділи землями на південних схилах Карпат. З фортеці Унгвар відступив князь  Лаборець з дружиною, який,

за твердженням угорського літопису “Геста Гунгарорум”, був підлеглим болгарського хана Салана (очевидно, царя Симеона). Угорські війська наздогнали Лаборця у Східній Словаччині і, за народними переказами, стратили його на березі річки Свіржави, яка з того часу стала називатись річкою Лаборець”.

Вчитель.

     Народні перекази називають Лаборця “славним князем”. який любив народ, дбав про нього, багато зробив для зміцнення князівства, укріплення фортеці, а коли напали угорські племена, мужньо захищав рідну землю.

     Розглядаючи художні твори, ми повинні дещо знати і про самого автора. І якщо з В.Гренджою-Донським та Марійкою Підгірянкою ми знайомились у попередніх класах, то імена Петра Угляренка та Анатолія Кралицького є для нас новими.

3. Біографічна довідка. Повідомлення про П.Угляренка (Учениця).

     Петро Володимирович Угляренко народився 25 червня 1922 року на хуторі Милі поблизу Києва. Його батько був сільським шевцем, а мати  ланковою в колгоспі. Як згадує письменник, грамотою він оволодів по книжці вже відомого на той час україн-ського прозаїка Григорія Косинки. Учився читати також по Біблії - у релігійній родині ця книга була настільною. Потім захоплювався творами А.Головка, Майна Ріда, Фенімора Купера, Дюма, Бальзака та інших. Особливо подобались йому історико-пригодницькі романи Вальтера Скотта.

    Начитавшись книг, ще в десятому класі майбутній письменник склав план власної епопеї про Україну від давніх-прадавніх часів і аж до двадцятого століття.

     Середню школу П.Угляренко закінчив у Києві. Це був тривожний передвоєнний час. Тож разом з атестатом зрілості юнак одержав направлення у вйськово-авіаційне учили-ще, з котрого вийшов не штурманом, як сподівався, а повітряним стрілком, бо на той час уже почалася Велика Вітчизняна війна.

     Петро Углягенко воював у складі гвардійської штурмової авіаційної дивізії на Західно-му, Воронезькому, 1-му та 4-му Українських фронтах. Починав молодим сержантом, а закінчував у званні гвардії лейтенанта у штурмовому полку армії генерала Людвика Свободи.

     У грудні 1945 року Петро Угляренко, побувши трохи серед рідних на хуторі Миля, приїхав на Закарпаття, щоб залишитись тут назавжди.

     Можна з упевненістю сказати, що з книг П.Угляренка майбутні дослідники та прості читачі довідаються, яким було Закарпаття у другій половині ХХ століння, чим жили його мешканці: солекопи, меблевики, вівчарі, учителі, піснярі та інші. А також - які люди жили на Карпатській землі сотні років тому, як вони боронили свій край від загарбників.

     Повідомлення про А.Кралицького. /1835-1894/ (Учениця).

     До найпримітніших постатей літературного життя Закарпаття другої половини ХІХ століття належить і Анатолій Кралицький. У книзі “Літературний рух на Закарпатті другої половини ХІХст.” доктор філологічних наук професор В.Л.Микитась писав: “Ідейним спільником всіх закарпатських письменників другої половини ХІХ ст., невтом-ним трудівником на літературній  і культурній ниві був Анатолій Федорович Кралиць-кий, твори якого до цього часу не тільки не вивчені, але й не зібрані, хоч він залишив досить солідну спадщину як прозаїк, публіцист, фольклорист, етнограф, історик і журналіст. Неувага буржуазного літературознавства до особи Кралицького пояснюється тим, що він не встрявав у політичні дискусії провінціального міщанства... Був людиною незалежною і свободолюбивою...”

     Народився Анатолій Кралицький 12 лютого 1835 року під солом`яною стріхою вишньочебинського дяка Федора Кралицького, як третя дитина, яку нарекли ім`ям Олександр. (У родині було 6 дівчат і 3 хлопців).

     У 16 років, за рекомендацією О.Духновича, опиняється у Мукачівському монастирі -

єдиному шляху до освіти для бідного, але талановитого хлопця.

     Весною 1858 р. у Пряшеві його висвятили на священика і він прийняв ім`я Анатолій. У 1863 р. його переводять у Мукачівський монастир на чернечій горі. Став ігуменом монастиря (після довгих років служби). Помер А.Кралицький  11 лютого 1894 року. Похований там же, в монастирі.

     За час перебування в Мукачеві А.Кралицький зібрав велику бібліотеку творів україн-ської, російської та зарубіжної літератури, яка тепер з автографами письменника збері-гається в архівах Ужгородського державного університету та Закарпатського обласного краєзнавчого музею. Серед тих же творів є й книги, подаровані Кралицькому Михайлом Драгомановим про Котляревського, Квітку-Основ`яненка, Шевченка, Стороженка, Марка Вовчка, Гоголя, Жуковського, Даля та багатьох інших.

     Одним із патріотично-романтичних творів А.Кралицького є його повість “Князь Лаборець”, надрукована у журналі “Галичанин” 1863 р. і присвячена героїчним захис-никам Ужгорода.

    А.Кралицький як письменник і перекладач, фольклорист і етнограф, історик і публіцист, культурно-освітній діяч доповнив у закарпатській літературі імена О.Духновича, О.Павловича, І.Раковського, О.Митрака.

4. Вчитель.

     Анатолій Кралицький та Петро Угляренко - два різні за духом письменники двох різних епох звернулись до одної теми - героїчної боротьби карпатського народу, очолюваного мужнім князем Лаборцем.

Чому?

     Один із них народився і виріс в землі Карпатській, другий прийшов на цю землю лише після другої світової війни і назавжди полюбив цей край. Обидва присвятили свою діяльність Закарпаттю, без якого було б немислиме їх життя. Так само, як не мислили свого життя без Карпат В.Гренджа-Донський та Марійка Підгірянка.

     Анатолій Кралицький цікавився історією рідного краю, і образ князя Лаборця, який загинув від рук кочівників-загарбників, полонив його.

5. Учні коротко пригадують зміст твору. А.Кралицький. “Князь Лаборець”.

     Кочівники гунни-маджари прийшли на Карпатські землі, шукаючи для себе країни, де б могли поселитись - осісти. Але карпатська долина зайнята - тут живе руський народ із своїм старим, але добрим князем Лаборцем. “Земля, на якій ми тепер живемо,.. звалася в той час Панонія, бо вільна була. /Пан он і я/.

     Нашими руськими предками володів старенький Лаборець...” - пише автор.

     Перед такою небезпекою (мадярським військом) князь  збирає раду, на якій мудрі мужі вирішують, що не можна здаватися на їх милість, треба битися.

     Користуючись зрадою Славолюба, одного з прибічників Лаборця, мадярським кіннотникам вдається приступити до Ужгородського замку і захопити його. Князь з дочкою Вірою змушений рятуватись втечею. Але мадяри, при допомозі зрадника Славолюба, догнали і зловили його і повісили на вербі на березі річки Свіржави.

Пит. Яким постає перед нами князь Лаборець?

     Перед нами постає образ старого князя Лаборця, який не хоче ні з ким воювати. Все своє життя він працював на добро руської землі і руського народу і тепер не хоче на цій землі проливати кров людську. Він ладен пропустити мадярів далі за Карпати і жити з ними у мирі.

     У нього є прекрасна дочка Віра. Вона мужня і смілива. Переконавшись у зраді одного з княжих прибічників, вона повідомляє про це привселюдно. Автор, здається, наділив Віру тими рисами, яких ми уже не бачимо у старого Лаборця.

     І хоч старенький Лаборець постає перед нами нерішучий, боязкий, довірливий, та він ніколи не згодиться покоритись мадярам і жити в неволі. Та силами малого загону оборонців замку годі відбити наступ мадярів. І Лаборець змушений рятува-

тися втечею, бо сили мадяр переважаючі.

  

  То ж не судилось оборонити Ужгородську фортецю, не судилось врятуватися і Лаборцеві.

Короткий зміст роману П.Угляренка.

     Набагато ширшу картину малює нам у своєму романі П.Угляренко. Перед нами постає ще не старий князь Лаборець, який чекає на народження сина, спадкоємця. Він ще повний сил. У замку, що розташувався в прекрасній долині, серед гір та виноградни-ків, серед людей, які його люблять і поважають, йому хочеться жити. Іншої землі він не бажає. Та сумні думки охоплюють його голову, не дають йому душевного спокою. Двох старших доньок - Гориславу та Світозару - треба видати заміж за хороших мужів. Княги-ня Рогнеда народжує йому мертвого сина і не може прийти до себе /втрачає розум/. Бояри між собою сперечаються, не миряться, підлещуються до князя, щоб мати більше вигод. Усе це наводить  смуток на князя, не дає йому вільно дихати, насолоджуватись життям. І він втікає від цього у гори, в ліси. Там він зустрічає, ніби у казці, молоду чорняву красуню, в яку закохується і з якою хоче стати щасливим.

     Князь постає перед нами нерішучим, і це призводить до небажаних наслідків. Так, утікаючи від суєти, Лаборець думав, як будуть його зустрічати, коли він повернеться. А коли повернувся, то побачив, що його вже й не треба у замку. Бояри ділять владу, Пара-мон хоче стати князем. А тут ще мадяри стали недалеко. А маленький Ужгородський замок не витримає натиску могутнього війська мадярів.

Пит. Якого князя показав у романі П.Угляренко?

     Перед нами постає Лаборець - людина із своїми роздумами, тривогами, сумнівами. Але це той Лаборець, якого любить народ, якого народ поважає. І Лаборець скоряє наші серця своєю добротою, правдивістю, любов`ю до людей.

     Ми бачимо перед собою князя, який багато зробив для розквіту Карпатської землі, для добра підданих йому  людей, і він не прагне до війни /його зброя вже іржею взялась/. Це людина, яка у житті творила, будувала, примножувала багатства землі для блага люду, і душа його не бажає розладу, розрухи, не хоче війни і крові.

     Лаборець розуміє, що невеликий загін оборонити Ужгородської фортеці не зможе перед багатотисячним військом мадярів. Але вирішує триматись у замку до кінця. Лише, довідавшись про зраду, про те, що боярин Парамон допомагає ворогам, він згоджується залишити фортецю і рятуватись втечею. Він не смерті боїться, а полону, що гірше за смерть. На жаль, йому не вдається досягти мети - дійти до Земплинського замку і проси-ти допомоги. Його і Калерія вороги здоганяють на березі Свіржави. Лаборець назвав Калерія слугою, чим врятував його від загибелі. А сам гине.

Пит. Порівняти образ Лаборця із тим, кого змалював у поемі В.Гренджа-Донський.

     Князь Лаборець із однойменної поеми В.Гренджі-Донського -  це старий чоловік, розумний, думаючий, мудрий. Він не бажає воювати. Він хоче жити мирно. “Князь розумний, ще й хоробрий, небезпеку бачив добре”.

     Але  при потребі - береться за зброю. Це князь, який зробив для своїх людей багато доброго. Вони живуть у достатку, хоч і не мають орної землі, бо навколо гори; у них незнане рабство, нема і не було невільників.

                  . . . А вина у нас бочками,

і овець у нас отари, і худоби чередами. -

- В нас невільників немає. Серед нашого народу

ми рабів не знаєм зроду. Нашу челядь не даруєм! -

говорить Славолюб Арпадові.

     У своєму малому князівстві Лаборець намагається зберегти спокій, не допустити кровопролиття. Коли ж цього не вдається зробити, він разом з іншими стає до бою. Сміливий і хоробрий у бою, словом підбадьорює руський народ, надихає своїм прикла-дом. Але сили не рівні. І гинуть один за одним оборонці рідної землі. Гине і сам князь.

   

      Та залишається добра пам`ять про нього, про його діла. Навіть природа співчуває люду карпатському у його горі. І річка ховає від угрів могилу князя, щоб вороги не збезчестили її.

Пит. Якого князя змалювала Марійка Підгірянка?

      Старим чоловіком постає князь і з поеми Марійки Підгірянки.

А князь Лаборець голову хилить

І сивий волос по землі стелить.

При нападі ватаги дикої князь кличе боярів на раду, де вирішують дати відсіч мадярам:

А другі кажуть: з врагом борімся!

За віру биймось і за свободу,

Поддержім чесне ім`я народу!

І всі імились народ хранити:

Малі і старші, жони і діти.

Повиходили всі на окопи -

І паде ворог долу, як cнопи.

     Та його народ не може стримати страшної навали ворогів-мадярів. Сам він змушений рятуватись від полону втечею, але це не вдається, і Лаборець гине на березі річки Свіржави.

Завд.Охарактеризувати образ князя Лаборця за повістю Б.Носака-Незабудова.

     Богуслав Носак-Незабудов, словацький письменник, подорожуючи землями карпат-ськими, зацікавився легендами про мужнього князя. І вирішив написати повість про напад угрів на Ужгородський замок.

     Лаборець у нього - це молодий князь, який ще не одружився, але має наречену, так само сміливу і хоробру, як і він. Князь не забуває за люд простий, є до нього добрим і справедливим. Його любить народ і поважають товариші. Він сміливий, сильний, життєрадісний, енергійний.

“Смаглолиций шугай на гнідому конику перший влетить на подвір`я, поросле травою, смикне коня за вуздечку і стисне його блискучими острогами. Коник зів`ється, заірже, поплескає його шугай по гладенькій шиї, погладить по довгій гриві; кине оком на вікно, легко вклониться і, зіскочивши з коня, поспішить до палацу. Це - Лаборець, капітан фортеці Ужгородської”.

     Боляче сприймає Лаборець звістку про прихід ворожого племені, та мужньо стоїть у битві. “ В Ужгородській фортеці спирається об Карпати палац Лаборця. Гарні у ньому світлиці... Саме увійшов... капітан ужгородський і з його очей можна було вичитати, що приносить він сумну новину”. На цю сумну звістку Любослава /його наречена/ сказала: “Знаю, що мучить твоє серце. Брат Славош не вернувся з бою. Тільки жаль мені, що він живе, гарна смерть у кривавім бою, але прокляте життя в невільництві!”

     Славош у полоні не боїться ворога і готовий вмерти за свою землю. “Високий на зріст, мов смерека, біле довге волосся, сірі очі й безстрашність, яка іскрилася в них, свідчили про те, що це кров - руська. Ішов просто до ватажка, та щойно побачив знаних людей з дніпровських порогів, як спалахнув, мов полум`я, і скрикнув: “Гей, браття козаки! Що ж вас спокусило залишити вільну  Україну? Чи жадоба здобичі? Немає в брата вашого русина ні золота, ні коштовностей, того б вам слід шукати в палатах царгородських царів...

     Нікчемний той козак, якому набридне боротися з вітром далеких степів на бистрім конику, проклята та душа, яка покине могили українські, де порохнявіють кості батьків її. Літає сокіл з могили на могилу, прислухається до тихого плачу лицарів, у них похова-них, заграє очима, затріпоче крильми, злетить високо, - і Україна  пишається своїм сином. Горе душі того, хто покидає добру матір!” - з такими словами звертається найкра-щий друг Лаборця до козаків, які йшли на допомогу мадярам. Так, очевидно, думав і сам князь Лаборець.

     Німець-зрадник допомагає мадярам пробратися до замку. “Зраджені ужгородці летіли

назад до фортеці, але марно. Тільки плач і крик братів своїх почули - помогти їм не могли..

     Розвиднілося. Сумно освітило сонечко Ужгородський замок і сховалося за хмару, бо страх і жаль дивитись на ту підгірську країну. Замок куриться, наче миля, а місто навколо нього вже саме згарище”.

     І Лаборець змушений рятуватися втечею. “Ужгородський капітан у мадярськім таборі, недалеко Ребрина, прив`язаний до колеса у возі, проклинає ганебне невольництво. При-йшли йому на пам`ять Любославині слова: “Гарна смерть у кривавому бою, але прокляте життя в неволі”. Врятуватись з неволі йому допомагає Славош. “Мовчки розрізав пута свого побратима. Тихесенько пробралися полонені до Ластомира. Заграли коники, загу-потіли, мовби по нотах, і летіли, як вітер... Розбудив кінський тупіт мадярську варту”.

     Мадяри наздогнали  його з побратимом на березі річки Свіржави, де й повісили обидвох на вербі.

     Молодий Лаборець наділений автором всіма рисами достойного воїна, оборонця рідного краю, чесного і відданого товариша, вірного і гідного нареченого; доброго і розумного князя, який любить свою землю і піклується про свій народ. Невинно постраждав він від кочівників-мадярів, але залишилась про нього пам`ять у народі.

6.Висновки. /Учні підсумовують все сказане на уроці/.

     Із проаналізованих творів перед нами постає образ розумного, мудрого, доброго князя. Це князь, який усе своє життя творив добро для людей, піклувався про них, думав про розвиток рідного краю, про його благополуччя. Він не хоче війни і загарбань, йому досить своєї землі і не потрібне кровопролиття. Як і кожному  з людей йому властиві сумніви, хвилювання, неспокій, вагання. Та цей звичайний князь при небезпеці, що загрожує його невеликому князівству, згуртовує  і веде за собою народ на битву з ворогом. У бою він сміливий і хоробрий.

     І лише тоді, коли можна передбачити кінець битви, коли стає ясно, що між ними був зрадник, що ворожого війська не зупинити, Лаборець згоджується на втечу. Він рятується, щоб  не потрапити в полон. Адже полон - це гірше смерті.

     Та й після загибелі князя про нього залишилась в народі лише добра згадка.

Ось такого князя Лаборця змалювали письменники у своїх  творах. Таким він залишився у пам`яті народній.

7. Дом.завдання.

     Написати твір-характеристику “Образ князя Лаборця у творах закарпатських письменників” (за одним із творів).